Дєвочкам-пріпєвочкам шкода не вбитих людей, а страшно мити тюремну п*рашу

Преса: Ви визнаєте свою вину?
Зайцева: Нет!
Вона плаче, але сльози її крокодилячі не за жертвами ДТП. За можливістю втратити молодість за ґратами. І вийти на волю уже тітонькою з менопаузою.



Я писала про її гілуаронові губи, бо надувні губи у 20 років дуже точно вказують на відсутність інтересів у житті і уособлення себе пупом землі.

А оце «нет!» фіксує чітку картинку, як недавня випускниця школи класти хотіла на загублені життя, зламані родини і майбутніх інвалідів першої групи — якщо реанімаційні потерпілі таки виживуть.

Зараз є дуже цікаві аргументи обвинувачення і адвокатів.

Перші говорять про наявність опіатів у крові.

Другі — обкатують тактику Толстошеева, про давню травму голови, про раптове погіршення здоров’я в СІЗО і те, що «це машина вбила». Можливо, навіть хочуть піти старою схемою, обкатаною корупціонерами і ВІП-чиновниками: замість СІЗО — лікарня, а там лоукостер і закордон.

Як би там не було наразі харківське ДТП дуже чутлива історія.

Про безкарність мажорів. Про вибіркове правосуддя. Про смертельну небезпеку на дорогах.

Про їзду на жовтий, червоний, зелений і тротуарах — без правил.

І про дєвочєк-пріпєвочєк, яким шкода не вбитих людей 28 років, а страшно мити тюремну парашу.

Це чутлива історія типу Врадіївки чи навіть Оксани Макар.

Вона уже гучніша ДТП за участю Толстошеєва.

Оці 50 камер на суді мають не прощолкать і вивести тему в топ. Щоб лунала і стимулювала приймати непопулярні рішення.

Щоб у всіх винуватців і тих, хто прощає загрози і вбивства на дорогах — не було шансу на відмазування і втечу. Із таких не покараних епізодів потім народжуються революційні настрої. Не фейкові, як зараз під радою. А справжні.

Марина Данилюк-Ярмолаєва